Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна
Геройство. Біль. Дочасна сивина.
Прокляття чаша випита до дна.
Жорстока тиша. Вибухоподібна.
1 грудня 2016 за ініціативи Кам’янсько-Дніпровської Української Спілки Ветеранів Афганістану на території Великознам’янської ЗОШ І-ІІ ступенів №2 встановлено меморіальну дошку Кузьменку Юрію Івановичу, який в 1982-1984 роках проходив службу в Афганістані та загинув 09.09.1984 року, виконуючи інтернаціональний обов’язок. На мітинг прийшли учні 5-9 класів, педагогічний колектив, батьки, воїни Афганістану, козацька спілка, депутати сільської та районної ради.
Мітинг відкрив голова Великознам’янської сільської ради Кондратенко Анатолій Кіндратович, який повідомив, що рішення «Про встановлення меморіальної дошки» було прийнято виконавчим комітетом Великознам’янської сільської ради Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області від 18 жовтня 2016 року №184. А також зазначив, що громада підтримує добрі ініціативи Спілки Ветеранів Афганістану та сприятиме відкриттю пам’ятника воїнам, що загинули виконуючи інтернаціональний обов’язок.
Право відкрити меморіальну дошку надали члену Кам’янсько-Дніпровської Української спілки Ветеранів Афганістану Шавирину Володимиру Васильовичу.
Директор школи Кудринський І.І. запропонував вшанувати пам’ять хвилиною мовчання, подвиг нашого земляка Кузьменка Юрія Івановича.
Меморіальну дошку було освячено настоятелем храму на честь Ікони Божої Матері «Знамення» протоієреєм Анатолієм, який також відправив молебень за увічнення бойових подвигів наших земляків.
На мітингу виступила заступник голови Кам’янсько-Дніпровської районної державної адміністрації Альошина Ксенія Григорівна, яка звернула увагу на те, що незважаючи на мирний час, наші бійці продовжують захищати кордони України. Основне завдання: виховання підростаючого покоління на кращих зразках служіння своєму народу, вірності України.
Класний керівник Захарова Галина Григорівна пригадала, яким учнем був Юрій, навчаючись в Великознам’янській восьмирічній школі №2. Добрий, підтримував дружні стосунки з хлопцями та дівчатами. З повагою ставився до дорослих. Завжди приходив на допомогу. Займався спортом, міг постояти за себе та однокласників. Після закінчення школи 1979 році, продовжив навчання у Великознам’янській ЗОШ І-ІІІ ступенів №1. Після закінчення середньої школи був зарахований до Кам’янсько-Дніпроського ДОСААФ. Після закінчення курсів був призваний на військову службу. Спочатку це було Узбецьке місто Термез, а потім Афганістан провінція Шиндант. Хлопець, 19 річний, молодий приймає участь в бойових діях. Під Кишлаком місто Нади, отримує тяжке поранення лівої ноги, але продовжував залишатися на місці і вести бій. Юра потрапив у медсанбат. Після лікування отримав відпустку, приїхав в рідне село Велика Знам’янка. Обов’язково відвідав школу, спілкувався з вчителями та запевнив їх, що після відпустки обов’язково повернеться до своєї військової частини, де продовжують нести службу його друзі.
Повернувшись до військової частини, отримує бойове завдання на тягачі БТР з кулеметом супроводжувати військову техніку в місто Кушка. Під час руху колони, противник застосовував газ, що спричиняло враженню дихальних шляхів. Юра потрапляє в медичний госпіталь місто Ташкент. Хвороба дуже швидко прогресує, його було відправлено до госпіталю в місто Київ, потім перевезено до Кам’янсько-Дніпровської лікарні, де він помер.
На мітингу виступали: Ветеран Афганістану Дударов Олександр Омарович.
Підполковник козачого полку Штефан Олексій, який зазначив: «Герої не вмирають!».
А також однокласниця Юрія Трегубова (Вітченко) Діна. Згадала, що коли Юра перебував у відпустці, до нього приходило багато друзів, розпитати як служиться в Афганістані, то він відповідав посміхаючись, що там немає війни, там залишились його друзі і йому обов’язково треба повернутися на службу. Юра тяжко поранений, лікарі поставили діагноз не сумісний з життям. Але однокласники продовжували відвідувати Юру у лікарні та потім на дому. Він завжди повторював: «Я не хочу, щоб ви мене бачили таким…». Боровся за своє життя до останнього.
Мені тяжко згадувати і сприймати те, що поруч з нами немає такої людини. Я вдячна людям, що через 35 років увіковічили пам’ять звичайного, простого знам’янського хлопця, який був хорошим та надійним другом, патріотом своєї Батьківщини. Він не зміг зробити все, що намітив, але зміг віддати своє життя.
Ми однокласники 1972-1982 років, його друзі завжди згадуємо, пам’ятаємо, любимо та будемо любити поки ми живі.
«Слава героям».
Мітинг було закрито.
Урочисто пролунав Гімн України.
Директор Великознам’янської ЗОШ І-ІІступенів №2
І.І. Кудринський
| 